А жінка в світ приходить для любові
Любити ляльку доки ще мала
Любити маму поки підросла
А тільки-но, як ступить за поріг
Любити небо і м‘який моріг.
Дім батьківський і квіти чорноброві,
Бо жінка в світ приходить для любові.
Росте вона, ростуть її роки,
Ростуть її і радості й надії
І от приходять роки молодії
По світу вже вона не йде – несеться!
Уважно прислухається до серця,
Щоб в шумі літ і в шелесті дібров
Почути, що прийшла її любов.
Ота любов, що перша і остання
Такої ще ні в кого не було!
І ти щаслива в серці в тебе рай,
І відшумів весільний водограй.
І попливли літа, літа, літа….
Усіх годуєш, хоч сама голодна
І часом нерви стримати негодна
Та будеш захищати, як в бою
Оту сімейну каторгу свою.
І попливли літа, літа, літа…..
А що ? Якби усе почати знов?
Оце той борщ щоденний – це любов,
Сорочка чисто випрана – любов
І очі діточок ясні – любов.
Все так було б, якби почати знов!
Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ!